«Лесине слово має звучати не лише в день її народження і смерті»: у Луцьку показали виставу про Лесю Українку

Постановку представило подружжя акторів Лідія та Сергій Корницькі з Хмельницького. Сама вистава є моновиставою з елементами тіньового театру, а її основою стали листи Лариси Косач. До Луцька митці приїхали на запрошення Волинського театру ляльок.

«Ми дуже любимо цю роботу і прагнули зробити мистецький подарунок лучанам та гостям. Для нас важливо, щоб вона стала окрасою Дня міста та Міжнародного літературно-мистецького фестивалю "Лісова пісня"», — сказав директор-художній керівник Вадим Хаїнський.

Для виконавиці ролі Лесі Українки ця робота має особливе значення. Лідія Корницька родом із села Бузаки Камінь-Каширського району. Після восьми класів школи вона вступила до Дніпропетровського театрального державного училища, здобула професію акторки-лялькарки, а згодом понад 39 років пропрацювала у Хмельницькому академічному обласному театрі ляльок. Коли режисер Сергій Брижань запропонував їй самостійно попрацювати над творами та листами Лесі Українки, ідея її захопила.

«Я ж відчувала ті ліси, де бігала Леся, і ті чорниці, які ми збирали й у дитинстві ми тих вужових яєць боялися, як і Леся Українка. Це все було моє дитинство, тому мені було нескладно зрозуміти ті дитячі листи», — сказала акторка.

Уперше цю театральну фантазію показали 2011 року. За словами Корницької, вистава довго визрівала, але поставили її за три дні перед фестивалем «Лесина весна», який тоді відбувався у Луцьку. Згодом її побачили глядачі в театрах Миколаєва, Кропивницького, Черкас, Львова, Рівного, Житомира, Хмельницького, Харкова та Києва.

Найбільше творчу команду зворушили емоції майбутньої письменниці, які проступають у листах. «Вона з такою любов'ю розказує про кицю: "Моєї кицьки вже давно нема". І це нам здалося таким милим, простим, але життєвим. Це був знак показати, що Леся Українка теж була дитинкою. І вона раділа, боялася, хвилювалася, як усі малі діти», — пояснила акторка.

Цікаво було віднайти в листах і дитячі ревнощі героїні. Кожна дитина з родини Драгоманових мала прізвисько: Лариса Косач називала молодшу сестру Ольгу «моя лілея», звідси й пішло пестливе Ліля. А саму Лесю до п'яти років кликали Лосею. «Але їй це не подобалося, і вона сама перейменувалася. Сказала: "Я хочу бути Лесею". І потім пише до бабусі листа, як усі погодилися її називати Лесею», — додала вона.

Виставу показують для невеликої аудиторії — 70–100 глядачів у залі, запрошуючи дітей від 8 років. «Коли дуже багато діток, вони не можуть сконцентруватися, відволікають один одного. А тут потрібно сидіти, слухати вушками, оченятами, серцем, душею і відчувати переливи емоцій: тут смішно, а тут мурашки пішли», — зазначила Корницька.

Акторка наголосила, що для них важливо грати цю постановку частіше, поза видатними датами чи пам'ятними днями про Лесю Українку. «Лесине слово має звучати не тільки на день її народження і смерті. Воно актуальне завжди», — сказала вона. Наступний показ відбудеться 11 вересня о 12 годині, вхід — платний.