Архіви Ватикану: ціна мовчання Пія XII у роки Голокосту

Постать Пія XII і досі викликає суперечки: одні вважають його праведником, що таємно рятував євреїв, інші називають «папою Гітлера» за публічне мовчання під час Голокосту. Рішення Папи Франциска відкрити архіви понтифікату у березні 2020 року дало дослідникам доступ до мільйонів сторінок дипломатичного листування та приватних документів. Перші результати розшифрування виявилися невтішними для захисників Пія XII.

Головним аргументом апологетів понтифіка десятиліттями була теза про те, що Ватикан нібито не володів точною інформацією про масштаби знищення євреїв. Однак знайдений лист від 14 грудня 1942 року спростовує цю версію. Німецький єзуїт Лотар Кеніг, учасник антинацистського спротиву, писав особистому секретарю Пія XII Роберту Ляйберу про табір смерті «Белжець» поблизу Рави-Руської, де щодня вбивали до 6000 людей, переважно євреїв та поляків. У листі також згадувався «Аушвіц» та використання печей для спалення тіл.

Подібні донесення надходили від нунціїв зі Словаччини, Хорватії та Швейцарії. Коли американський посланець Майрон Тейлор передавав Ватикану звіти про масові вбивства і просив папу їх підтвердити, Державний секретаріат відповідав, що не може перевірити інформацію. Архіви ж показують: власні підтвердження у Святого Престолу вже були. Мовчання Пія XII, схоже, було результатом політичного розрахунку, а не браку знань.

Документи також розкрили існування таємного каналу зв'язку між папою та Гітлером у перші роки війни. Посередником виступав німецький принц Філіпп фон Гессен, зять італійського короля. Пій XII вів ці переговори потай навіть від кардиналів, прагнучи зберегти інституційну цілісність Церкви в Німеччині та на окупованих територіях. Ціна цього компромісу стала очевидною 16 жовтня 1943 року, коли есесівці провели облаву в єврейському гетто Рима за кількасот метрів від Ватикану. Понад 1200 людей зігнали у військову колегію біля площі Святого Петра, а за два дні 1023 з них відправили до Освенцима. Вижили лише 16.

Ватиканські дипломати знали про облаву, але публічного протесту не прозвучало. Вони просили німецьке командування не чіпати євреїв, які прийняли католицизм, та не порушувати екстериторіальність церковних будівель. Ще більший шок у дослідників викликають повоєнні документи. Секретні меморандуми 1946 року, схвалені Пієм XII, інструктували французьких та польських єпископів не повертати охрещених єврейських дітей-сиріт до їхніх родин. Тисячі вцілілих родичів, які пережили концтабори, не змогли повернути своїх племінників та онуків. Крім того, архіви підтверджують, що вище керівництво Ватикану знало про «щурячі стежки» — маршрути втечі нацистських злочинців до Південної Америки, і толерувало допомогу «антикомуністичним біженцям», серед яких були архітектори Голокосту.

Історики закликають уникати крайнощів в оцінках. Пій XII не був карикатурним лиходієм, але у момент найвищого морального випробування обрав роль політика, а не духовного лідера. Сучасний Ватикан на чолі з Папою Франциском, відкривши архіви, фактично призупинив процес беатифікації Пія XII, дозволивши незалежним дослідникам вивчати його компроміси та помилки. Офіційний принцип тепер звучить так: «Церква не боїться історії».