Оля Полякова вперше показала весільні фото з нагоди 22-ї річниці шлюбу

11 вересня Оля Полякова оприлюднила в Instagram фотографії з власного весілля — раніше ці кадри не були відомі публіці. Приводом стала 22-га річниця шлюбу з бізнесменом Вадимом Буряковським.

«Цих фотографій ви ніколи не бачили. Це фотографії з мого весілля», — написала артистка. Вона зізналася, що іноді сама не розуміє, як із її мінливим настроєм і непростим характером вдалося зберегти стосунки так довго, і наголосила, що це «взагалі не моя заслуга. Це повністю заслуга Вадіка», адже він, за її словами, неймовірно надійна людина.

Полякова розповіла, що між ними завжди була дружба, згодом чоловік був їй «татком» і вже потім — чоловіком. Вона зауважила, що будь-яка тривожна дівчинка розуміє цінність людини, яка не відступить у складний момент, не відштовхне, не залишить, не покарає ігнором і не вирішить «відпочити» від партнера, а залишатиметься поруч завжди.

За словами співачки, така присутність важлива навіть у найскладніші періоди, після великих сварок і тоді, коли з тобою нелегко. «І, мабуть, тільки з роками по-справжньому розумієш, наскільки це велика цінність – надійність іншої людини», — додала вона. Полякова також зазначила, що кожна сім’я щаслива і нещаслива по-своєму, а фотографії вирішила показати саме в день річниці, бо їй захотілося згадати.

Реакція аудиторії була жвавою: у коментарях зауважували, що Буряковський у молоді роки був «крашем». Вадим Буряковський старший за Полякову на 17 років. Пара познайомилася на його дні народження: артистку запросили на корабель, де святкували на честь бізнесмена, аби розважати гостей. Сам Буряковський згодом казав, що тепер, коли йому вже за 60, різниця у віці з дружиною відчувається. У шлюбі в пари народилося дві доньки.

Історія Полякової — не стільки про гучне свято, скільки про спробу назвати вголос те, що зазвичай залишається поза кадром: дружбу, яка передує романтиці, і надійність, яку з часом починаєш цінувати інакше. Саме тому архівні знімки, показані через 22 роки, читаються не як ностальгія, а як спокійне визнання того, хто був поруч усі ці роки.