Промова Трампа на Генасамблеї ООН: знайомі тези, погроза Ірану й тиша про Європу

Промова Дональда Трампа на Генеральній асамблеї ООН цього року не стала ані сенсацією, ані несподіванкою — принаймні якщо порівнювати її з попередніми виступами американського президента на міжнародній арені. Оглядачі, які стежили за виступом, сходяться на думці: гостроти й навмисного шоку, властивих багатьом його попереднім промовам, цього разу не було.

Кореспондент CNN Стівен Коллінсон звернув увагу, що Трамп повернувся до вже знайомих тем. З трибуни він порушив питання, чи варто йому «знищити» Іран, назвав зміну клімату містифікацією та наголосив на могутності Сполучених Штатів. Саме формулювання про Іран викликало найгострішу реакцію: кореспондентка New York Times Фарназ Фассіхі зауважила, що чути від президента США на трибуні ООН відкриту погрозу знищити цілу країну — шокуюче, адже це вважається воєнним злочином.

Окремий блок промови стосувався України. Трамп заявив, що настав час покласти край війні Росії проти України, і натякнув на можливість скористатися новим законом про санкції, який дозволяє йому підвищувати мита на російські товари. Крім того, він попередив про ймовірну зміну режиму на Кубі, висловився проти регулювання штучного інтелекту, яке могло б послабити американські переваги в цій галузі, та розкритикував Міжнародний кримінальний суд. Його теза про те, що у Венесуелі «переможець отримує трофеї», на думку кореспондента CNN, перегукується з імперіалістичними мотивами й показує, наскільки він відрізняється від більшості сучасних президентів.

Кореспондент NYT Майкл Кроулі наголошує на ще одному контрасті: попередні американські лідери протягом багатьох поколінь підкреслювали, що зовнішньополітичні інтервенції США не продиктовані матеріальною вигодою — особливо коли йдеться про контроль над іноземною нафтою. Кореспондентка CNN Бетсі Кляйн помітила, що Трамп, імовірно, відійшов від підготовленого тексту, аби похвалити дружину Меланію та її ініціативу «Створюємо майбутнє разом» (Fostering the Future Together), присвячену добробуту й освіті дітей. За словами президента, перша леді «гарантувала безпечне повернення багатьох переміщених українських і російських дітей». А кореспондентка BBC Сара Сміт зазначила, що початок виступу, де Трамп перелічував власні здобутки в економіці, імміграційній політиці та зниженні рівня насильницьких злочинів, радше нагадував передвиборчу промову.

Найпомітнішою деталлю для європейської аудиторії стало те, чого в промові не прозвучало. Кореспондент The Guardian Якуб Крупа звернув увагу, що цього разу Трамп не критикував Європу цілеспрямовано — і це, безперечно, викликало полегшення в багатьох європейських лідерів, які були присутні на заході або стежили за ним з-за кордону. Його слова про європейську безпеку в контексті угоди щодо Гренландії, НАТО та планів припинити війну Росії проти України, ймовірно, сприймуть позитивно, хоча конкретики президент США уникав.

Отже, виступ постав радше продовженням уже відомої лінії, ніж її переосмисленням: знайомі акценти, кілька гучних формулювань і навмисна стриманість у тому, що могло б загострити стосунки з союзниками. Саме ця стриманість, а не гучні заяви, може виявитися головним сигналом цьогорічної промови.