Понад дві тисячі сортів помідорів: історія городниці з Тернопільщини Олени Петляр

Олена Петляр живе й господарює у Великій Березовиці на Тернопільщині. На своїй ділянці вона вирощує понад дві тисячі сортів помідорів — серед них є червоні, рожеві, жовті, бурі, фіолетові й навіть сині плоди. Щоосені частину врожаю жінка показує на ринку в Тернополі, де вже близько тридцяти років торгує насінням.

Захоплення помідорами почалося ще в дитинстві й перейшло від мами, яка родом із Кіровоградщини. «Моя мама з Кіровоградщини. І останні десять років, коли я до неї приїжджала, вона вирощувала величезні помідори сорту “Мікадо”. Ці помідори мене вражали», — розповідає пані Олена. Коли вона переїхала на Тернопільщину, перші роки вирощування не вдавалися через дощі: плоди чорніли й гинули. Згодом клімат змінився, і справа пішла. До нових сортів жінка дійшла спонтанно — спершу спробувала не червоний помідор, потім «Рожеве серце», далі жовті й рябі. «А коли побачили, що з одного куща можна зібрати більше, ніж відро плодів — то це дуже тішило», — згадує вона.

На ринку городниця представляє виставкові плоди — так вона показує покупцям, що виростає з насіння, яке вона продає. У колекції є ранні, середні та пізні сорти. Серед найцікавіших назв — «Туфельки султана», «Мордовська карамель», «Зебра», різні види «Сливки» та десятки сортів «Чері». Постійні покупці щороку приходять по новинки й розпитують про нові сорти. Частину насіння з-за кордону пані Олені привозять із подорожей знайомі та покупці. Сама ж вона наголошує на різниці між сортом і гібридом: «Переважно ми вирощуємо сорти, не гібриди, я на цьому наголошую. Адже, коли ти сієш сорт, людина, яка собі купить це насіння, матиме в наступні роки точно таку саму помідорку. Тоді як гібрид може змінюватись, — сьогодні схожий до тата, а завтра до мами».

Особлива гордість цього сезону — помідор сорту «Біг Берта» вагою майже півтора кілограма. «Моя внучка каже, що це моя корона. Це махрова квітка необірвана сформувала такий помідор. Це коли плоди між собою зростаються», — пояснює Олена Петляр. Зазвичай такі квіти радять обривати під час цвітіння, але вона цього не робить. Її чоловік Ігор Чаплінський позаминулого року започаткував традицію фотографувати плоди, що виростають із махрових квітів. Серед експонатів трапляються помідори, в яких поєднано кілька кольорів: кожен із них, за словами городниці, відповідає за певні цукри та кислоти, а отже, впливає на смак. Є в колекції й нещодавно виведені українськими селекціонерами сорти. «Незважаючи на війну, наші селекціонери продовжують виводити нові сорти, один із таких — “Серце України “Азов”. Коли ти його розрізаєш, бачиш, який він всередині, і розумієш — це справді наше українське серце», — каже вона.

Вирощування помідорів для пані Олени — не лише робота, а й частина життя, що допомагає відволіктися від важких подій. Її чоловік допомагав добирати насіння та вирощувати рослини, але на початку цього року став на захист України. «Ну а все нове насіння, яке ми планували садити цього року, залишилося. Коли настала весна, я зрозуміла: немає чого розслаблятись. Весняне сонце, напевно, повернуло мене до життя після того стресу», — розповідає городниця. За її словами, помідор здатен пристосовуватися до різних умов: коріння може сягати пів метра в глибину, тож рослина самостійно добуває воду, якщо її не поливати. А от якщо кущ звик до поливу, корінь росте горизонтально, і в спеку він потребуватиме допомоги.

Урожаєм Олена Петляр дивує покупців і односельців, а частину плодів використовує вдома — консервує, готує салати й соки. Її приклад показує, як багаторічна відданість одній справі перетворюється на живу колекцію, що щороку росте й знаходить своїх шанувальників.