Вітамін С у боротьбі з раком: нові дослідження і що вони показують

Інтерес до вітаміну С як потенційного засобу проти раку виник ще в 1970-х роках завдяки двом лауреатам Нобелівської премії Лайнусу Полінгу та шотландському лікарю Юену Кемерону. Вони припустили, що великі дози цієї речовини можуть полегшувати стан пацієнтів із невиліковними формами онкологічних захворювань. Проте подальші масштабні клінічні випробування не підтвердили цієї гіпотези: пацієнти, які приймали вітамін С у таблетках, не демонстрували довшої виживаності порівняно з тими, хто його не отримував, тож більшість онкологів відмовилися від цієї ідеї.

Сучасні дослідники звернули увагу на важливу деталь: у ранніх роботах Полінга пацієнтам вводили вітамін С внутрішньовенно, тоді як у пізніших клінічних випробуваннях використовували лише пероральну форму. Кишківник здатен засвоювати лише обмежену кількість вітаміну С, тоді як внутрішньовенне введення дозволяє досягти концентрацій у крові, які у десятки або навіть сотні разів перевищують рівень після прийому таблеток.

За таких високих концентрацій вітамін С починає діяти інакше. Якщо у звичайних дозах він виконує роль антиоксиданта, то у надвисоких може сприяти утворенню перекису водню навколо пухлини, що потенційно пошкоджує ракові клітини. Перші випробування за участю людей показали, що високі дози внутрішньовенного вітаміну С загалом добре переносяться більшістю пацієнтів, однак така терапія не є абсолютно безпечною — вона може бути шкідливою для людей із порушеннями функції нирок або деякими рідкісними спадковими захворюваннями.

Найбільш переконливі дані наразі стосуються покращення якості життя пацієнтів. Ті, хто отримував внутрішньовенний вітамін С разом із хіміотерапією, часто повідомляли про меншу втому, слабший біль і менш виражену нудоту. Однак автори досліджень наголошують, що наразі немає достатніх доказів, які б підтверджували здатність цієї терапії суттєво подовжувати життя більшості онкологічних пацієнтів.

Внутрішньовенний вітамін С залишається експериментальним методом і може застосовуватися лише в межах клінічних досліджень або під суворим медичним контролем. Він не розглядається як альтернатива стандартному лікуванню раку, і пацієнтам варто обговорювати будь-які додаткові терапії зі своїм лікарем.