Вибори в Росії та Німеччині: стабільність Кремля і тріщини в німецькій системі

Парламентські вибори в Росії завершилися передбачувано: «Єдина Росія» набирає 57,83% і отримує найбільшу фракцію в Держдумі за всю свою історію — приблизно 330–335 мандатів із 450. Це абсолютна та конституційна більшість, яка дозволяє одноосібно ухвалювати будь-які закони й поправки до Конституції. Далі розташувалися КПРФ із 13,81%, ЛДПР із 8,93% та «Нові люди» із 7,97%.

Політолог Андрій Золотарьов наголошує, що в Росії нічого не змінюється. За його словами, більшість виборців, які підтримують Путіна, переконані, що ніколи не жили так заможно й безпечно, як за його часів, і прагнуть зберегти цю нібито стабільність. «Тому ніяких сенсацій, на політичній арені все ті самі, нічого кардинально не змінюється», — каже експерт.

Політолог Володимир Фесенко додає, що до реальних виборів цей процес не має жодного стосунку — самі росіяни давно жартують, що це не вибори, а адміністративно-політична процедура. «Державна Дума Росії — це партійний гарем Путіна. Ось є головна дружина, улюблена — це «Єдина Росія». Є стара й сварлива, але потрібна — це КПРФ. І там є ще кілька дружин на різний смак, що називається ЛДПР. Цього року з’явилася партія «Нові люди», щодо якої Путін просто демонструє свій нібито плюралізм. А насправді все це одне й те саме, просто трохи в різних кольорах. Це імітація політичного процесу», — підкреслює він. Показовим експерт називає й результат місцевих виборів, де Кадиров переміг із майже 100% — 99,85%.

Зовсім іншу картину демонструє Німеччина. На виборах у Мекленбурзі — Передній Померанії ХДС уперше в історії країни не потрапила до земельного парламенту. Перемогу тут здобула АдН із 38,2% (плюс 21,5 пункту), а СДПН посіла друге місце з 35,5% (мінус 4,1 пункту). У Берліні ХДС також відсунули на друге місце: вона з невеликим відривом випередила АдН, але поступилася «Лівим», і правляча коаліція ХДС та СДПН втратила більшість.

Для канцлера Фрідріха Мерца це серйозний тривожний сигнал, каже Фесенко. Він нагадує, що це перший випадок післявоєнної історії Німеччини, відколи Східна Німеччина приєдналася до ФРН, коли християнські демократи не проходять до окремого земельного парламенту. Експерт проводить паралель із Великою Британією, де поразка лейбористів на місцевих виборах призвела до зміни партійного лідера й прем’єр-міністра. Водночас він переконаний, що на підтримку України це не вплине: «У Німеччині, на мою думку, навіть якщо справа дійде до зміни канцлера — такий варіант, на жаль, можливий. Я вважаю, що нинішня коаліція залишиться при владі, можливо, з’явиться новий канцлер, але, на мою думку, підтримка України зберігатиметься».

Головний ризик, за словами Фесенка, полягає в поляризації німецької політики та зростанні впливу крайніх лівих і крайніх правих. АдН поки не має шансів здобути одноосібну більшість у Бундестазі, але на рівні земель може перемагати, а отримання нею контролю над урядами земель у Східній Німеччині експерт називає великим ризиком для внутрішньої єдності країни. Ситуація, коли стабільний уряд буде сформувати вкрай важко, на його думку, може виникнути не зараз, а за два роки.

Андрій Золотарьов тим часом переконаний, що за Мерца вже дзвонить дзвін і його попросять піти, а результат для християнських демократів називає катастрофічним. «Очевидно, що в Німеччині набирають сили ті, хто є не лише євроскептиками, а й українськими скептиками, які вважають, що Німеччині й без того вистачає власних проблем, щоб ще й підтримувати та виділяти мільярди на війну в Україні, а також, власне, ризикувати, втягнутися у велику війну з Росією», — каже він. На думку політолога, ігнорування реальних настроїв німецького суспільства з боку Мерца й призводить до таких результатів для ХДС, чий загальний рейтинг у країні становить близько 14% і може впасти ще нижче.

Підсумовуючи, варто розділяти два виміри цих результатів. Російські вибори не принесли нічого нового — вони лише підтвердили непорушність чинної конструкції, у якій Держдума залишається інструментом Кремля. А німецькі земельні вибори, хоч і не мають прямих наслідків для Києва сьогодні, фіксують тривожну тенденцію: підтримка України дедалі частіше стає предметом внутрішньополітичної суперечки, а розраховувати на незмінне стратегічне тило в Європі, як це було у 2022–2023 роках, стає дедалі наївніше.